Поспілкувалися з одним із найвідданіших фанатів ЛНЗ Олегом Каракоцею. Він поєднує любов до клубу з керуванням школою. Хто його улюблений гравець і що викликає у нього викид адреналіну ви дізнаєтесь прямо зараз.
– Олегу, як давно ви вболіваєте за ЛНЗ?
– З того часу, як вони почали грати тут, у Лебедині. Як у Шполі грали, то було трохи незручно. Навіть не з того часу, як команда почала тут грати, а з того, коли почали будувати новий стадіон. Це ж відбувалося на наших очах, у вікно можна було дивитися за процесом. З тих пір почали активно вболівати за ЛНЗ.
– Чим ви займаєтесь у нефутбольний час свого графіку?
– Я директор Лебединської школи №1. Прямо зараз стараюся насолоджуватися відпусткою, але робочі моменти ніяк мені не дають насолодитися нею зповна. Ремонти, треба все підготувати до старту нового навчального року.
– Чи є якісь привілеї для дітей, які займаються футболом?
– А як же! Спортшкола, де займаються діти, пише листа, якщо треба на якісь змагання і ми їх відпускаємо. Але це стосується переважно меньшеньких, тому що старші грають у вихідні. А так у нас в цьому немає проблеми. Діти займаються в спортшколах на ЛНЗ-Арені, яка поруч: і на великому полі, і на маленькому штучному.
– Без чого ви не можете прийти на стадіон?
– Без шарфа, дудки (її треба підремонтувати). Також зробили з нашою фан-командою плакат на підтримку команди. Замовили в Києві на типографії розміром 2х1.5 метра за власним дизайном.
– Чи є щось, що може завадити вам прийти на ЛНЗ-Арену чи поїхати на виїзд?
– Ну, бачите, робота зараз така, що може десь пропущу виїзд. Або здоров’я підкачає. Але в Лебедині прийти на стадіон взагалі без питань. Ніяких перешкод – у будь-яку погоду. Декілька ігор було з великими дощами, але люди все одно приходили, щоб повболівати за ЛНЗ і побачити свою команду.
– Які ігри найбільше сподобалися і запам’яталися за весь час?
– Це гра 1/8 фіналу кубку з Таврією, коли на виїзді програли 2:0, а тут виграли 6:1. Ігри з Дніпром – це було дуже серйозно, коли ми не пройшли у півфінал. І гра з ВПК. Це було дуже круто. Команда грала на висоті. Такі матчі запам’ятовуються найбільше – коли футболісти показують свій характер і волю до перемоги. Коли вигризають зубами і на жилах результат. Оце справжній адреналін і емоції. Але десь трохи не вистачило. Я дивився фінал між Вікторією і ВПК, то я хотів, щоб ми були там. І якби ми були на Баннікова в Києві, ми б, мабуть, виграли чемпіонат України, зробили б це. Також пам’ятаю ігри національного кубку проти Полісся і Гірника. З Поліссям Дімка Козаченко красень звісно. З Гірником трохи не пощастило, хоча грали на рівних. Дуже пишався тим, що ми грали на такомі рівні. Сільська команда грає на гарному стадіоні з хорошими вболівальниками у національному кубку – це круто.
– Коли почався чемпіонат України про область забули?
– В принципі, да. Вже не той рівень, коли рахунки були 11:1, 10:0, 7:0, 8:0. Воно то й добре, але починаєш звикати. А тут є достойні суперники, які моментами грають сильніше і за цим цікаво спостерігати. Треба, щоб область піднімалася. Щоб УТК виходив в аматори.
– Хто вам найбільше подобається в ЛНЗ?
– Ой. Багато. Качур, Литовчак, Ткаченко, Грицай, мій земляк, тут взагалі без варіантів, Колос добре влився молодець, Дєдов каші не псує ніколи, Вакуленко непогано вистрілює часом, за Листопада взагалі немає що казати, Діма Козаченко. Команда така, рівна. Всі грають, усі можуть забити, усі можуть вистрілити в потрібний момент. Я б назвав практично всіх.
– А найулюбленіший?
– Я така критична людина дуже, тому дивлюся на те, як футболіст працює. Мені завжди подобається Качур Руслан. Людина, яка в усіх ситуаціях віддається на 100 відсотків, хоч футболіст уже віковий. Але видно, що в нього є досвід, практика і результат. Молодець. Він мій фаворит на цей момент.
– Яку позицію з погляду вболівальника треба підсилити ЛНЗ?
– Ви знаєте, треба підсилювати всі потрошку. Ми розуміємо, що вік приходить, швидкість падає. Молодих у нас небагато: Колос, Дєдов, Вакуленко, Литовчак. Центр думаю треба підсилити. Гуд уже віковий, хоч і грає, Лобов не завжди стабільний, Ткаченко сам не витягне, Грицай більше в атаці грає. Нам би хороших опорників, щоб змогли впертися, стояти, і передачу віддати, і атаку розігнати. Щодо захисників, то лінія збалансована, але немає гідної заміни їм. Особливо Парфьонову і Калінічу.
– Якби не було ФК ЛНЗ…
– Шок. Це ж якась віддушинка з’являється, коли є команда. Щотижня чекаєш вихідних, щоб подивитися футбол, гру нашої команди. І не тільки нашої, бо є хороші суперники, на яких теж приємно дивитися. Зустрічаєшся з людьми, знайомими, обговорюєш це все. Живеш цим. У житті є інший гарний інтерес, окрім роботи, рутинного буття. Була б велика соціальна втрата не тільки для мене або двох-трьох людей – для багатьох, якщо клуб припине існування. Він повинен бути, грати, показувати результат на своєму рівні. Поки що аматорів я думаю нам достатньо. Тим паче нові цікаві клуби додадуться в новому сезоні. Але вони навряд сильніші ніж ті, що пішли. Основний суперник все одно залишився – це Вікторія.
– Що у вас є з клубної атрибутики?
– Календарі, журнали, шарф, трубка, плакат, футболка. Взагалі стараюсь приходити на матчі в кольорах клубу: блакитному або бордово-синьому.
– Вам зручно стежити за командою в інтернеті?
– Заставочка стоїть постійно. Декілька разів на день дивлюся сайт. О 5 ранку заходжу і в 10-11 вечора, тому я стежу за всім, що відбувається. Зручно.
– На що реально сподіваєтеся в наступному сезоні?
– Із тими командами, які залишаються, можна поборотися за кубок аматорів це точно. А в чемпіонаті вийти в плей-офф і там докласти максимум зусиль, щоб здобути золоті медалі. Наразі такі плани. Ну, в мене особисто. Надії такі. У нас досвідчена й мудра команда. Може зіграти й на досвіді, а може в дуже швидкісний футбол. Мені дуже подобається стиль гри, до речі. Не в усіх виїзних матчах, однак вдома все добре. А з ВПК то взагалі феєрія була.
