Андрій Полтавець – про турніри у 2018-му, дилему з футзалом і рівень чемпіонату області

Поділитися на facebook
Поділитися на twitter
Поділитися на telegram

Президент ФК ЛНЗ-Лебедин Андрій Полтавець розклав по поличках те, що відбувається в обласному футбольному середовищі і відповів на запитання, які турбують і викликають найбільше дискусій.

– У яких іграх ви пишалися хлопцями не в форматі “Ми сильніші, ми повинні були перемогти”, а в форматі “Ого, які вони красені!”?

– Це обидві гри попереднього раунду Кубку України серед аматорів проти Джуніорсу, особливо матч-відповідь. Такі ігри запам’ятовуються на все життя. Щодо матчів у чемпіонаті області, то це 2 домашні поєдинки проти Альтаїру (6:0) та чемпіонський матч проти Уманьферммашу (4:0). У них команда показала дійсно високий клас гри проти сильних та принципових суперників.

– Продовжіть речення: Якби в чемпіонаті області не було УТК…

– Можливо, не було б і ЛНЗ у тому вигляді, в якому футбольний клуб існує зараз. Упевнений, що обидві команди за своїм рівнем гри, клубній інфраструктурі, організаційними питаннями, уболівальниками не пасли б задніх у Другій професіональній лізі України, або Аматорському чемпіонаті України, при цьому не здійснюючи кардинальних змін у своєму складі. Саме здорова конкуренція між ЛНЗ та УТК не надто стимулює як нас, так і, мабуть, керівництво УТК думати про перехід на професійний рівень. Не було б УТК, мабуть, грали б на аматорську лігу України, а на область не грали б. За більш ніж десятирічну історію нашого клубу, ми спостерігали за певними періодами конкуренції 2-х команд, які були окрасою чемпіонату: Ходак (Черкаси) & Тясмин-Газовик (Кам’янка), Шпола-ЛНЗ-Лебедин & Холодний Яр (Кам’янка), Шпола-ЛНЗ-Лебедин & Зоря (Білозір’я), Зоря (Білозір’я) & Уманьферммаш. Упевнений, що саме відсутність конкуренції на обласному рівні, стала основною причиною зникнення білозірської Зорі як команди-флагмана обласного футболу. Хоча саме цього власники Зорі тоді й хотіли… Сьогодні лідерами є ЛНЗ-Лебедин та УТК, до їх рівня стараються підтягуватись інші самобутні команди області: Базис, Уманьферммаш, Альтаїр, Златокрай тощо. Можливо, за якістю гри чемпіонат і не зростає, або повільно зростає, але за інфрастуктурою та організацією клубної діяльності прогрес в останні 3-4 роки очевидний.

– Що відповісте людям, які хочуть бачти ЛНЗ за межами чемпіонату області?

– Частково я вже відповів на це в попередньому запитанні. А вболівальникам та небайдужим людям хотів би відповісти, що реально наш обласний чемпіонат є одним із найсильніших та найцікавіших в Україні. До 5-ки найсильніших точно належить. За останні сезони ми провели багато як товариських, так і офіційних матчів проти найкращих аматорських команд своїх областей – Рівненської, Хмельницької, Вінницької, Київської, Кіровоградської, Полтавської, Сумської, і для себе я зробив певний висновок – 80-90% команд-учасниць аматорської ліги України грають у ній саме через низький рівень внутрішніх змагань. У багатьох областях у чемпіонатах беруть участь по 7-8 команд, при цьому реально сильними є 1-2. Саме відсутність сильного внутрішнього чемпіонату і спонукає команди грати на аматорів. Поки на Черкащині буде рівень чемпіонату сильний – ми будемо в ньому грати. Наразі нас повністю влаштовує сьогоднішній формат – обласні змагання та Кубок України серед аматорів. Тим більше, ми ще нічого на всеукраїнській арені не виграли – вихід в 1/4 це добре, але це не привід літати в небі та вважати себе командою, яка досягла всього, чого хотілося б.

– Як вдається тримати мотивацію футболістів на однму рівні протягом сезону?

– У цьому сезоні особливо мотивувати команду не потрібно було – хлопцям вистачало мотивацій поза межами роздягальні. Було завдання вперше здобути Кубок області – це власні мотиваційні ресурси футболістів, було бажання вдало виступити в Кубку України – також внутрішня мотивація, чемпіонат області – перемога в ньому була ділом честі для хлопців у цей вдалий для нас рік. Для мене та головного тренера було головним, навпаки, знайти інструменти для того, щоб хлопці відчували розкутість та легкість, а не завантаженість голови через те, що треба все виграти. Велику роль в утримуванні команди в тонусі відіграв головний тренер Гречаний Василь, який за цей рік виріс і як тренер, і як психолог. Мабуть найважливішим мотиватором для футболістів (звісно не враховуючи фінансової складової) стали наші вболівальники та наша ЛНЗ-Арена. Відчувалося, що незалежно проти кого ми граємо, хлопці виходили з великим бажанням на новому стадіоні при заповнених трибунах і грали до останньої хвилини. У Шполі такого не було точно, тоді вимучували 1-2 голи і чекали завершення матчу. Приємно, що вболівальники супроводжували команду і на багатьох виїзних матчах, зокрема, і в Кубку України. При цьому ініціатива поїздок походила саме від них. Банальна фраза, але без уболівальників не було б цьогорічних перемог.

– На сьогодні це найкращий склад команди за весь час існування клубу?

– Здається, рік тому після чемпіонського сезону я також сказав, що той склад найсильніший за всю історію. Склад та рівень гри ЛНЗ-2017 на 20-30% сильніший, ніж у ЛНЗ-2016, отже, найсильніший за всю історію.

– У 2016 році чемпіонство не стало для вас “емоційним вибухом”. У 2017 також?

– Мабуть, постарішав чи подорослішав… Звісно, це не ті емоції, які були в 2009 та 2011 роках, вони не менш яскраві, просто інші. А емоційним вибухом для мене може стати перемога в Кубку України або хоча б вихід у фінал…

– У середині сезону ходили чутки, що Лашкул запропонував Листопаду 20 тисяч доларів за перехід із ЛНЗ до Черкаського Дніпра. Розкажіть цю історію.

– Була така історія в літню перерву… На стартовий матч 2-го кола в Лебедині проти Златокрая був упевнений, що це остання гра Тимофія за ЛНЗ, хлопці навіть дали йому пенальті пробити прощальний. Добре, що здоровий глузд переміг (я не про Тимофія здоровий глузд) і Листопад залишився в команді. На сьогодні Тіма офіційно працевлаштований у структурі ЛНЗ. Тепер у нього два керівники – я у футбольному клубі та мій колега по роботі в нашому київському офісі.

– У середині сезону ви відсторонили Петра Славінського від обов’язків головного тренера команди на чемпіонат району. Чому?

– Це Ви трохи завищили градус цієї події. Петро Іванович ним власне повною мірою і не був – хлопці грали самі, без тренувань, їх просто треба було перед грою розставити та трохи покерувати. У другому колі чемпіонату району зросла конкуренція, довелось на декілька ігор викликати хлопців з першої команди. Логічно, що футболісти могли на цьому рівні впоратися самі. Та й хлопці лебединські у нас із характером… Не завжди у важливих матчах Петру Івановичу вдавалось обрати правильні рішення, враховуючи амбіції команди в цілому та футболістів. До Славінського жодних претензій немає – він зосереджений на дитячому футболі і роботи там йому більше ніж достатньо.

– Найгарячіша тема – футзал. Яка ваша позиція стосовно рясних виступів футболістів ЛНЗ за футзальні клуби?

– У цьому питанні, як моя, так і Гречаного позиція кардинально протилежна позиції багатьох гравців. В основному тих, для кого футбол чи футзал – основне джерело фінансових доходів. Ми не проти виступів футболістів у футзальних змаганнях, але все має бути помірно. Із тою кількістю турнірів, у яких деякі хлопці беруть участь, у них по 3-4 гри на тиждень, не рахуючи тренувань. Вони до весни так наїдяться, що їх місяць відновлювати треба буде. А у нас у квітні 1/4 Кубку України. У мене взагалі складається враження, що кількість футзальних команд, які беруть участь у різних змаганнях під егідою Асоціації футзалу Черкаської області не набагато менша, ніж кількість футболістів, що грають за ці команди: на 50 команд – 100 футболістів. Екстра-ліга, Вища ліга, Перша ліга, Бізнес-ліга, Чемпіонат міста, районів тощо. А грають одні й ті ж хлопці. І судять одні й ті ж судді. То хіба це розвиток і популяризація спорту? Як на мене, – це просто бізнес. Найбільше хвилює той факт, що календар футзальних змагань абсолютно не узгоджений з календарем нормального великого футболу. Чемпіонат області триватиме аж до весни, коли розпочинаються щорічні підготовчі турніри, чемпіонат України взагалі, здається, аж до травня триває. Для деяких футзальних функціонерів власні амбіції та власний заробіток вищі, ніж здоров’я футболістів та інтереси великого футболу.

Я був не проти, щоб і цьогоріч ЛНЗ узяв участь у чемпіонаті області з футзалу, але моєю вимогою для хлопців було збереження у футзальній команді всіх черкаських футболістів з великого футболу. Цього досягти не вдалося через утворення футзального клубу Дніпро та бажання багатьох футболістів пограти в Першій лізі України. Заборонити ми їм цього не можемо, тому що не професійний клуб. Ми стежимо та вболіваємо за всіх наших хлопців, у яких би командах вони не грали, але для нас принциповим є те, що, починаючи з березня, для них головним має стати великий футбол, і я буду робити все для того, щоб так і було.

– Близько 30-40% футболістів вашої команди з інших міст, немає спільного тренувального процесу. Як так вийшло, що проблема зіграності жодного разу в сезоні не порушувалася?

– Усі ті хлопці, які не беруть участь у командному тренувальному процесі є досвідченими гравцями з професіональним підходом до футболу. Грицай, Листопад, Литовчак, Козаченко, Тубольцев – хтось більше, а хтось менше, але мають досвід виступів у професіональних командах, тому адаптуватись їм до рівня чемпіонату області нескладно. Складніше було б виступати цим складом у професійному футболі.

– Останнім часом у ЗМІ багато інформації про “аграрних королів”, мовляв саме аграріям зараз під силу розвивати футбол. ЛНЗ можна зарахувати до цієї категорії?

– Однозначно, професійний футбол має розвивати й утримувати бізнес, а не влада районна, міська чи обласна. Функція держави – розвиток дитячо-юнацького футболу. Не може бути в бідній державі багатих футбольних клубів. Це нонсенс, притаманний корумпованим, олігархічним державам. Останні події в футбольній Україні показують, що наш футбол виліковується, поступово все стає на свої місця – зменшується кількість дорогих іноземців, збільшується кількість доморощених молодих футболістів. Україна має стати по-футбольному схожою на країни колишньої Югославії, Чехії, Словаччини, Польщі – мати за європейськими міркам середнього рівня чемпіонат, але пристойну збірну. Раніше професійні футбольні клуби, в основному, утримувалися за рахунок енергетичного, металургійного, машинобудівного бізнесів. Зараз ці галузі значно просіли і, найімовірніше, процес їх відновлення буде дуже важкий та тривалий. Натомість аграрна галузь залишилась чи не єдиною в державі, яка хоч і поступово, але розвивається і має перспективу в майбутньому. Однак це не газові чи вугільні мільярди, які були раніше. Аграрні компанії хоч і працюють з прибутком, але цей прибуток не дасть змоги їм стати новими королями в професійному футболі. В аматорському футболі ледь не 70-80% команд утримуються аграрними компаніями, частково в Першій та Другій професійних лігах також є аграрні команди. Ось це і є на сьогодні весь потенціал аграрних королів. Можливо, після того, як український футбол стане повністю прозорим і рівень нашого чемпіонату в Європі хоч трохи дорівнюватиме рівню розвитку економіки країни, тоді й побільшає професійних футбольних клубів, головними спонсорами яких будуть агрокомпанії, агроасоціації чи кооперативи.

– До вас не так давно приїздив президент Інгульця Олександр Поворознюк. Він знає про вашу команду? Порушували футбольні питання?

– Так. Це була наша перша зустріч, знайомство. Маємо надію, що підприємство Олександра Григоровича Агрофірма П’ятихатська стане нашим новим клієнтом та партнером. Звісно, про футбол говорили, навіть більше ніж про бізнес – агітував переходити на професійний рівень.

– Нещодавно відбулися вибори голови ФФЧО, залишилися ті ж люди. Як вам такий розклад?

– Я не фанат чи прихильник нинішнього керівництва ФФЧО, але за тих обставин, які є зараз – це нормальний варіант. За великим рахунком, ФФЧО і не має великих важелів для впливу на розвиток футболу, федерація є лише організатором змагань. А розвивати футбол повинні всі зацікавлені люди на місцях. Місцева влада – у спортивних школах дитячий та юнацький футбол, підприємці та бізнесмени – і дитячий і дорослий. Зі зміною керівництва федерації суттєво нічого б не змінилось. Їй треба зробити не так багато, щоб відвести від себе певний негатив футбольної громадкості області: прибрати від суддівства 2-3 арбітрів та від інспектування 2-3 інспекторів, зробити більш доступною та сучаснішою інформаційну політику. Власне, і все, далі – справа спонсорів футбольних команд, якщо ми говоримо про чемпіонат області серед дорослих.

– Коли плануєте підготовку до сезону і якою вона буде?

– Плануємо розпочати тренування з середини лютого. Будемо ще з хлопцями збиратись, говорити – уся проблема, як я говорив раніше, у футзальних змаганнях. Роздумуємо над варіантом участі в традиційному Меморіалі Олександра Щанова, який проводитиме Киівська обласна федерація футболу. Турнір заплановано з 17 до 28 лютого. Якщо ж нас календар та формат турніру не влаштує, то будемо шукати окремі спаринги. У березні Кубок Першина, а 11 квітня вже і Кубок України.

– Хто з футболістів залишиться в команді, а хто піде?

– Сподіваюсь, що залишаться всі. Гравців будемо переглядати лише в тому разі, якщо не домовимось про продовження співпраці з кимось із наших хлопців. Тримаємо в полі зору 2-3 обласних футболістів на той випадок, якщо все ж таки хтось піде з команди.

– Чи є в Черкаській області футболісти, яких ви хотіли б бачити у себе?

– Усі найкращі вже в нас.

– Коли востаннє ви були максимально розлючені на команду?

– У другому колі в Золотоноші проти Спартака – ледь очки не втратили.


Запитання із соцмереж

– Хто з гравців у цьому сезоні не виправдав надій, а хто, навпаки, приємно здивував?

– Абсолютно всі виправдали надії. Здивував лише Денис Маценко.

– Плани ЛНЗ-Лебедина на 2018 рік?

– Кубок області, 1 місце в чемпіонаті, фінал Кубку України серед аматорів.

– Ви плануєте перед початком аматорського Кубку України організувати в Лебедині турнір? Можливо, Кубок ЛНЗ?

– Навряд чи нам дозволить погода і стан газону на ЛНЗ-Арені. Дай Бог, щоб поле було живе до 18 квітня – матчу-відповіді по аматорах.

– Чи бачите ви в команді слабкі місця? Якщо так, то чи плануєте їх зміцнювати?

– В ігровому плані все добре. Головне – зберегти всіх футболістів.

– Як ви ставитеся до ідеї повернення дублюючого складу для команд вищої ліги?

– Ще декілька років тому я був прихильником повернення турніру. Після того, як відкрили новий стадіон – проти. Дві гри поспіль якісні поля не витримають. Хоча проблема переходу з юнацького футболу в дорослий є. Змагання ДЮФЛ не вирішують її. Старша група грає 4-5 ігор восени і 4-5 навесні – от і всі змагання. Потім чемпіонати районів проти здорових дядьків на нефутбольних полях. Думаю, варто було б розглянути створення окремого чемпіонату серед юнаків за коловою системою весна-осінь за прикладом чемпіонату України U-19. З окремим календарем, незалежним від вищої чи першої ліг. Упевнений, що в області знайшлося б 8-10 пристойних юнацьких команд, які змогли б знайти кошти на такий чемпіонат. При цьому, варто зазначити, що ігри проходили б на якісних полях у присутності власних глядачів.


– Як вам вдається поєднувати керівну посаду на заводі й у футбольному клубі?

– З аматорським футбольним клубом часу вистачає на все.

– Ви постійно з кимось розмовляєте по телефону або переписуєтеся. Скільки приблизно діалогів на день ви ведете?

– У сезон активних продажів, а це з листопада до травня, завантаження дійсно високе. Але стараюсь не стати гаджетозалежним керівником і людиною.

– Перед іграми спите спокойно?

– Уже так.

– Які забобони у вас є?

– Перед грою, перед самим заїздом на стадіон, вмикаю в авто одну з улюблених пісень.

– Із вами на іграх іноді буває донька, інші члени родини, але ми жодного разу не бачили вашу дружину. Чому?

– Удома ворожить під час матчу… Вона хоч і не в захваті від футболу, але перед кожною грою питає чи важливий цей матч і після кожного телефонує, запитує як зіграли. Стадіон не відвідує, бо ій це не дуже цікаво. Більше цікаво, в якому я настрої з гри прийду.

– Бізнес, футбольний клуб. Як відпочиваєте?

– Якщо бізнес і футбольний клуб у кайф, то втоми особливої немає. Поки що це так, дай Бог, щоб так було і завжди.